Showing 5 results

Вельмишановній Пані
Галині Мельник
Montreal

Можливо моє ім’я Вам відоме з емісій Радіо Canada, бо я дістав другу нагороду за есей “Людина та її світ.”
Я живу і працюю в Югославії на літературному полі, займаюся поезією.
Між иншим, я написав і історичні поеми “Від Святослава до Богдана” і переписав білим віршем “Слово о полку Ігоревім.” Хотів б це видати одною книжечкою (а маю вже все виготовлене і видруковлене на машинці). Це була б книжечка присвячена 100. річниці Канадської федерації.
Я б подарував цю мою працю Вашому товариству-орґанізації, щоб була видана на честь 101. річниці Канадської федерації, жадав б лише кілька примірників для себе.

Коли б Ви, шановна Пані, або Ваше товариство зацікавились цією пропозіцією і мали можливість надруковати—я б Вам вислав мій рукопис надрукований на машинці.

Прошу відповісти мені на адресу: Міh. Petrov,
Skopje, ul. Strašo Pindžur
60/Ⅰ-u
S.F.R. Yugoslavia

З правдивою пошаною

Мих[айло] Петрів-Гордовий

P.S. Бажаю Вам усього кращого у Новім Році 1967 та успіху у Вашій праці! В моїх історичних поемах—моноґрафії маєте усіх видатних наших діячів та гетьманів. Віршом—перше в укр[аїнській] мові!

4-го квітня, 1946

Високоповажаний Пан Ґенерал
і Пані Е. Удовиченки
Париж, Франція

Високоповажані і дорогі Панство Удовиченки!

Час, коли отримаєте нашого листа в Фран[ц]ії буде вже мабуть в днях Великодня. Отже пересилаємо Вам наш святочний привіт - витаємо Вас нашим українським звичаєм Христос Воскрес! Наші святочні побажання для вас щирі і з глибини душі. Хай в День Воскресення Христового у Ваших серцях панує радість. А в близьке наше державне Воскресення хай сповниться вірою кожне українське серце.

Сердечна подяка Вам за привітного листа з І м[инулого] м[ісяця] якого ми отримали разом з Вашим маленьким “фото” за яке з окрема вдячні. Цілий Ваш лист до нас наче надиханий погідністю духа та вірою. А це нас тішить, бо знаємо в кяих (sic) важких умовинах життя Ви його писали. Тішить нас Ваша народня праця на чужині де стараєтесь подати поміч потребуючим. Ми цінимо Ваші листи і дорожимо ними. Раді будемо зробити від себе все що в наших силах і вдячні вам за завваги та суґестії.

Отже перша справа: висилка мужеських убрань для потребуючих. Ми поробили старання, щоб одежа була вислана. Ви мали б її одержати на Вашу адресу з таких великих міст в Канаді як Монтреал, Торонто, Саскатун, Едмонтон та Винепеґ. Поки що ми не маємо звідомляення від наших відділів, однак віримо, що одержимо її скоро.

Цими днями висилаємо Вам дві посилки з харчами. Спис річей вишлемо разом з листом. Річі, які ми висилаємо на посилці будуть мати зворотні адреси від осіб, хотяй висилаємо їх від орґанізації, такі закони почтові в Канаді.

Пані Петлюра часто пише до нас. Радіємо, що можемо подати її хотяй ту маленьку поміч. В порівнянню до того, що вона віддіала для народу, а це все найдороще в життю наша поміч така здається маленька. Про її власне життя, а особливо її покійну доньку Лесю ми ніколи не згадуємо у своїх листах до неї, щоб не торкнути тої наболілої частини в її благородній душі. А вона також не згадує про це, хоронить в глибинах своїх материнських почувань. І як же радо приняли ми ту всітку (sic) що Ви б написали де що про неї. Ми в Канаді так мало знаємо про покійну Лесю Петлюра. Ми будемо дуже вдячні за цю працю і помістимо її в Українським Голосі. Пришіліть і знимку, це важне. Було б також дуже як би Ви могли описати де живе пані Петлюра сама. Чи можна просити і знимку пані О. Петлюри, як що вона є у Вас? Взагалі ми просимо, щоб Ви зробили все що можливо під цим зглядом, а за Вашу працю ми будемо Вам глибоко вдячні.

Коли б у Вашій теці було більше таких матеріялів, це можуть бути записки з пережитого та баченого за ті роки на чужині то просимо ласкаво прислати до нас. Ось приміром нам в Канаді Було б інтересно знати про стан Бібліотеки ім. С. Петлюри в Парижі.

Напишіть нам також яких харчів у Вас найбільше брак. Ми писали про це до Пані Петлюри, однак вона не має відваги сказати нам чого її найбільше потрібно.

Нам приємно було читати те, що Ви інтересуєтесь працею нашої жіночої орґанізації Союзу Українок Канади. Цього року ми вступили в 20 ліття нашої народної праці на культурній українській ниві в Канаді. І наша праця сполучена з труднощами. Багато наших українських людей поселилось на кольоніх на землі по фармах. Відділені господарства одні від других десятками миль. Однак де є горстка українців то там і виростає заброло української культури - церкви, народні доми. Далеко сходитися. Один священик на 10 а часом і 12 церков. По порядку відбуваються Богослуження. В більших містах краще бо є більше українців, та зате є більше розгону до асиміляції тай ріжні погляди люди мають. Нашим найважнішим обовязком як орґанізації поставити на сторожі багатої нашої культури та традиції матір, жінку. Праця наша хотяй вимагає багато трудів та посвяти, однак є приємною зо світлою метою нашої кращої будуччини.

Пересилаємо наше найсердечніше побажання пані Удовиченко.
Бажаємо Вам обоїм всього г[а]рного та доброго.

Зо святочним привітом і пошаною до Вас.

ЦЕНТРАЛЯ СОЮЗУ УКРАЇНОК КАНАДИ.

голова

Fakenham, дня 23.XII.1947

До хвального Союзу Українок Канади
в Вінніпеґу, Ман[ітоба]

Високоповажні Пані!

Я нище підписаний Михайло Елиїв, бувший підстаршина І. Укр[аїнської] Дивізії, котра до 1945 р. боролась проти большевиків, а тепер воєнно-полонений перебуваючий на примусовій працї в Англії—звертаюся до Вас зі слідуєчим проханням:

В Німеччині, в американській окупаційній зоні, в місті Регенсбурґу маю жену і троє малолітних дітей, котрі перебувають в скитальчому таборі. Життя їх дуже тяжке та незавидне, а я як воєнно-полонений не можу їм нічим допомогти, бо й сам знаходжуся в таких обставинах, що не маю на найконечнійші щоденні потреби.
Маю в Канаді дальшу родину, до котрої кількакратно звертався з проханням допомогти моїй жені та дітям переїхати до Канади, одначе мої прохання лишилися без успіху. Через Центральне Українське Допомогове Бюро в Льондоні робив я старання о дозвіл для родини на переїзд до Англії і з того ж Бюра дістав відповідне поручаюче письмо, одначе родині виїзду відмовили зі згляду на то, що я є ще полоненим і родина не мала би де приміститися. Так отже той виїзд покищо не актуальний, а ми вже два і пів року сидимо безнадійно в полоні /: два роки в Італії в Ріміні, а пів року в Англії :/ і ніхто нам до тепер ще нічого не сказав як добре прийдеться ще так мучитись по таборах в холоді і голодї, самим повільно загибати та здалека приглядатись як і наші родини загибають на чужині, а все тільки через те, що любимо свій Нарід, котрому волї хотіли добути.
Перед двома днями одержав я від дружини листа, в котрому пише, що Обєднання Українок Канади, через своїх представниць записувало на виїзд до Канади жінок, котрі знають трохи кравецтво та добре вишивають. Моя дружина знаючи дещо кравецтво та добре вишиваючи, також на той виїзд записалась, одначе сказали їй що тому, що має она троє малих дітей –
не знати чи такий виїзд буде можливий, бо потребують тільки жінок самітних.
Цікаво, що мають зробити ті жінки, які мають малї діти і яких мужі сидять по два і пів року в полоні та не мають змоги їм нічим допомогти, чи мають разом з дітьми згинути під чужим плотом, чи ті нещасні діти погубити, щоби самим могти вирватись з того пекла, яке тепер Европа собою представляє. Думаю що наші Брати і Сестри за океаном, які все нам приходили з поміччю і тепер до того не допустєть тимбільше, що багато з них мають свої діти, котрими дорожать та знають, що діти є найкращим цвітом кождої нації i що така без них існувати не може. Не прошу для дружини і дітей допомоги в харчах чи в чому иншому, бо знаю що за богато є таких, котрим Ви мусити допомагати, але прошу щоби Високоповажані Пані були такі добрі та через своїх Представниць, котрі в Німеччині набирають жінок на роботи до Канади—уможливили моїй дружинї разом з дітьми переїзд до Канади та дістати працю кравчині чи вишивальниці, за що разом з родиною буду дуже а дуже вдячний та ніколи Вам того не забудемо.
Якщоби Високоповажані Панї були ласкаві прихилитися до моєї просьби—для інформації подаю імена, прізвище та рік і місце народження родини і їх адресу:
жена: Олена з Кучмів Елиїв, ур. 30.Х.1909 Підгайцї
дочка: Марія Елиїв “ 14.IV.1937 -||-
син: Володимир Елиїв “ 28.X.1938 -||-
-||- Ростислав Елиїв -||- 15.І.1941 -||-
адреса всіх: Ganghofersiedlung, Boelckestr[asse] 13.I./87
Regensburg, Germany—Amer[ican] Zone

Маю надію, що Високоповажані Пані доложать всіх старань, щоби моє прохання не остало без успіху і допоможуть моій дружині разом з дітьми переїхати на працю до Канади—за що вже з гори складаю щире українське Спасибіг, а при нагоді наближаючегося Світлого Празника Рождества Христового—пересилаю Хвальному Зарядови та всім Високоважаним Членкиням Союзу Українок Канади найщирійші побажання
Веселих свят і щасливого Нового Року та успішної працї
для добра нещасного Українського Народу
і остаю
з глубокою пошаною

Михайло Елиїв.

P.S. О ласкавий відпис прошу на адресу:
Mychailo Elyjiw
Hempton Green, Camp №82
Fakenham / Norfolk
Great Britain

Paris 23. rue Benard. 1 березня 1946.

Високоповажанна Пані Когуська.

Одержали харчовий пакунок від Союзу Українок, за котрій дякуемо Вам та всім членам Союзу. В цім пакунку були дуже добри та смачні речі - від котрих ми давно відвикли та які е для нас розкішь. Ще раз сердечно дякуемо.

Читаю з пріемностью Ваші дописи в Укр[аїнському] Голосі. Миром та добробутом віе від життя нашіх земляків в Канаді. Про таке життя ми можемо тілько мріяти, бо наслідки війни що довго будут відчуваться в Европі.

А тепер Високоповажанна Пані, дозвольте до Вас звернуться з проханням. Тут во Франціи е оден бувшій совіт[ський] сотник з козаками (33 чол[оловік])

Їхні митарства: від совітів - пішли в партизани (було їх коло 500-600 ч[оловік]. Прорвались через німец[ький] фронт, попали во франц[узскі] “маки” (теж партизани). Потім поступили в чужинецькій французскій Легіон. По закінченню війни їх демобилізовали. Частину козаків б[ільшови]ки встигли захопити та вивезти до “сов[ітського] раю,” а други розійшлись по Франціи подальше від сов[ітського] ока.

Пан-сотник з своїми козаками (33) улаштовался на тяжких роботах в порту Caen. Місцеви фр[анцузскі] комуністи дорікают їм, чому вони не хтят повертаться до дому, та робять їм всілякі прикрости. Їхня біда - вони одягнуті в війскову форму а тому відріжняються в робочой массі. Пан-сотник просит допомогти їм цивільним одягом (піджаки та штани). Я написала про них пану Лисюку (Америка), пан-генерал - до Укр[аїнської] Пp[авославної] Церкви в Нью-Іорку, а теперь пишу до Вас, як голови Союзу Українок. Може Союз возьме під свою опіку кілько чоловік - із цих нещастних козаків. Вони все стратили. Пан сотник - поважна особа. Залишив на України жінку та двох синів (19-15 рок).

Прошу не оголошувати його адресси та прізвище в газетах, бо може мати неприемности.

В допомоговій Комітет п[ан]отця Бриндзана приходят речі головним чином жіночи та дитячи, а тому мало може їм помогти. У ціх казаків одне бажання - мати цивільній одяг і на випадок чого - розпорошиться по всім куткам Франціи. Прошу Вас ласкаво мені написати, чи можна їм надіяться на допомогу з боку Союзу Українок.

Адреса: Monsieur Politchouk
Hospice St. Louis
Caen. Calvados.

Пан-cотник просит речі присилати на нашу адресу 23 rue Benard Paris 14. (з поміткой для нього - M[onsieu]r Politchouk). Ці пакети я йому передам, а він сам вже пошле відчитность Союзу.

Вибачте мене, дорога Пані за турботи та ще раз сердечно дякую Вас за все те добро що ви робити для нас всіх.

З повагою

Евгенія Удовиченко

До Союзу Украінок в Канаді.

Восокоповажані та дорогі Пані.

Маю за шану сповістити Вас, що Вашу посилку одержав. Глибоко зворушили мене своєю увагою. Ваша метеринська опіка в час загальноі скрути і біди неоцінна. Як дбайливо все укладено було, уважно, скільки потрудились Ви милі і дорогі Пані, а чого там не було? Скільки смашного, пожиточного.

У мене не бракує в хаті людей, що потребують допомоги, тому коли посилку одержав та ми з дружиною в присутности о цих, що потребують помочи почали розпаковувати посилку то очі всіх загорілись від зацікавлення. А коли ми з дружиною поділилися подаранками з присутніми а дещо від разу було ужито та коли в посилці знайшли Вашого листа то висловлено було чимало подяки Вам дорогі Пані.

Отже спасибі Вам від себе з дружиною, спасибі від тих, що з глибокою вдячністью приняв несподіваного гостинця з далекоі Канади, від рідних украінських жінок.

Дай Боже Вам многі літа доброго і щасливого життя, за Вашу моральну і матеріальну помічь.

Сповіщаю також, що посилку і листа для Пані О. Петлюровоі одержав та відразу відіслав. Вона певно сама Вам відповіст, але мені відписала що глибоко зворушена Вашою увагою. Живе вона на півдні Франціі, самотня і досі не може оправитись після втрати своєі коханоі доньки Лесі.

Доля іі важка. Втративши трагічно чоловіка, мала надію знайти радість в доньці, але і ту Бог забрав, на 30 році життя, молоду і славну патріотк[у,] що мріяла ітти стопами свого батько.

Не забувайте і поможіть новоі еміграціі, яка потребує все, особливо одяг.

Ще раз дякуємо. З повагою, готовий до послуг

О. Удовиченко / ген[ерал] хор[унжий]
25.X.45
Париж
[підпис]