Showing 14 results

4-го квітня, 1946

Високоповажаний Пан Ґенерал
і Пані Е. Удовиченки
Париж, Франція

Високоповажані і дорогі Панство Удовиченки!

Час, коли отримаєте нашого листа в Фран[ц]ії буде вже мабуть в днях Великодня. Отже пересилаємо Вам наш святочний привіт - витаємо Вас нашим українським звичаєм Христос Воскрес! Наші святочні побажання для вас щирі і з глибини душі. Хай в День Воскресення Христового у Ваших серцях панує радість. А в близьке наше державне Воскресення хай сповниться вірою кожне українське серце.

Сердечна подяка Вам за привітного листа з І м[инулого] м[ісяця] якого ми отримали разом з Вашим маленьким “фото” за яке з окрема вдячні. Цілий Ваш лист до нас наче надиханий погідністю духа та вірою. А це нас тішить, бо знаємо в кяих (sic) важких умовинах життя Ви його писали. Тішить нас Ваша народня праця на чужині де стараєтесь подати поміч потребуючим. Ми цінимо Ваші листи і дорожимо ними. Раді будемо зробити від себе все що в наших силах і вдячні вам за завваги та суґестії.

Отже перша справа: висилка мужеських убрань для потребуючих. Ми поробили старання, щоб одежа була вислана. Ви мали б її одержати на Вашу адресу з таких великих міст в Канаді як Монтреал, Торонто, Саскатун, Едмонтон та Винепеґ. Поки що ми не маємо звідомляення від наших відділів, однак віримо, що одержимо її скоро.

Цими днями висилаємо Вам дві посилки з харчами. Спис річей вишлемо разом з листом. Річі, які ми висилаємо на посилці будуть мати зворотні адреси від осіб, хотяй висилаємо їх від орґанізації, такі закони почтові в Канаді.

Пані Петлюра часто пише до нас. Радіємо, що можемо подати її хотяй ту маленьку поміч. В порівнянню до того, що вона віддіала для народу, а це все найдороще в життю наша поміч така здається маленька. Про її власне життя, а особливо її покійну доньку Лесю ми ніколи не згадуємо у своїх листах до неї, щоб не торкнути тої наболілої частини в її благородній душі. А вона також не згадує про це, хоронить в глибинах своїх материнських почувань. І як же радо приняли ми ту всітку (sic) що Ви б написали де що про неї. Ми в Канаді так мало знаємо про покійну Лесю Петлюра. Ми будемо дуже вдячні за цю працю і помістимо її в Українським Голосі. Пришіліть і знимку, це важне. Було б також дуже як би Ви могли описати де живе пані Петлюра сама. Чи можна просити і знимку пані О. Петлюри, як що вона є у Вас? Взагалі ми просимо, щоб Ви зробили все що можливо під цим зглядом, а за Вашу працю ми будемо Вам глибоко вдячні.

Коли б у Вашій теці було більше таких матеріялів, це можуть бути записки з пережитого та баченого за ті роки на чужині то просимо ласкаво прислати до нас. Ось приміром нам в Канаді Було б інтересно знати про стан Бібліотеки ім. С. Петлюри в Парижі.

Напишіть нам також яких харчів у Вас найбільше брак. Ми писали про це до Пані Петлюри, однак вона не має відваги сказати нам чого її найбільше потрібно.

Нам приємно було читати те, що Ви інтересуєтесь працею нашої жіночої орґанізації Союзу Українок Канади. Цього року ми вступили в 20 ліття нашої народної праці на культурній українській ниві в Канаді. І наша праця сполучена з труднощами. Багато наших українських людей поселилось на кольоніх на землі по фармах. Відділені господарства одні від других десятками миль. Однак де є горстка українців то там і виростає заброло української культури - церкви, народні доми. Далеко сходитися. Один священик на 10 а часом і 12 церков. По порядку відбуваються Богослуження. В більших містах краще бо є більше українців, та зате є більше розгону до асиміляції тай ріжні погляди люди мають. Нашим найважнішим обовязком як орґанізації поставити на сторожі багатої нашої культури та традиції матір, жінку. Праця наша хотяй вимагає багато трудів та посвяти, однак є приємною зо світлою метою нашої кращої будуччини.

Пересилаємо наше найсердечніше побажання пані Удовиченко.
Бажаємо Вам обоїм всього г[а]рного та доброго.

Зо святочним привітом і пошаною до Вас.

ЦЕНТРАЛЯ СОЮЗУ УКРАЇНОК КАНАДИ.

голова

1

Англія

6.4.47 року

Наш голос з Англії!

Ми є вашими зимляками, а лиш тільки дня хочимо до вас написати свого першого листа в якім хочимо для вас всих заслати своє сердечне поздровленя.

Ми вам засилаємо щирий привіт з цілих нащих серць, а що є най головнішим бажаємо для вас всього най кращого у вашїм житю. По виликих труднощях нам удолося дістати вашу адресу, здопомогою якой ми можимо запізнати вас з своїм житям. А коли ви до того будети мати цікавість то і напишити для нас як ви живете в Канаді, що для нас буде придставляти найбільною радістю яку ми до сьогоднішнього дня мали.

Ми на сьогоднішній день знаходимося на чужині так само як і ви всі. Але же между нашим житям є дужи ріжниця. А імено яки!

Ви всі наші дорогі зимлячки мешкаєти в Канаді разом з свойми батьками, матирями, братами і, сестрами а більшість з вас вийшла заміж де вас зустріло найбільше

2

щастя і милость яка тільки може бути на світі, бо то є головне на чому стоїть світ. А наше житя яке поєднане з молодосцю проходе трошки по іноми. Що для нас придставля виликі трудносці причому губить замилуваня до житя. Знас більшість вже од 6-7 років живемо в самотносці тобто без свої найдорогіших багато з нас стратили свойх найдорощих на завжде що є найгіршим що тільки може бути.

А то ще є болєстним що ми по 6-7 роках не можемо повернитися до своєй батьківщине. Лиш тільки для того що наша батьківщина є залита кривавим тирорем Сталінізму. А до того ми думаємо що ви сами бачети і чуєть як придставляється світова картина на сьогоднішній день. Ми є бірцями другой світовой війни а ще більшісьть з нас знаходиться в війську. Ми маємо надію що ви собі можети виобразить яке може буте наше житя. Коли стритите все най дорогче що тільки може бути, вдодаток того буть

3

в війську 6-7 років. Таке житя є диже (sic) тяжке вдодаток того молодому, бо наше житя нас змушає забути що є правдливе житя і милость. Ми всі разом з вами знаємо що милость є головним ключем до щастя і радості і тільки вона єсть правдливем житям яке ми розуміємо.

На тім лист буде закінченим який є написаний в характері груповім.

Авторем цього листа я є Лісовській Іван віком 26 років. Мешкаю в Англій между свойме товарищами.

Хто буде мати цікавосьць сердечно просю я разом з свойме товарищями то пишіть на адрес. Lisowski Jan 6. W/shop
Longbrige deverill
Warminster Wiltshire
(England)

Ждемо вашой відповіді яка для нас буде най дорогішою що тільки може бути. Натім скончаємо
Бажаємо всього най кращого для усих Українок і Українців в Канаді

[підписано]

[added note]

Відписано без копі[ї]
Н[аталія] К[огуська]
18 серпня 1947

Посилаю Вам карточку де наші люди доживають старшого віку, то єст 75. кіліометрів від Парижу. нас тутка жиє 150. людий розмаїтих національностей. а нас українців є 30. осіб. Є самотні чоловіки та жінки а також суть ій жонаті – значить чоловік зо своюв жоною. є люди – з Галичини та з Полтавщини ій Києвщини.

остаюсь зь Щирим Привітом
До Вас. Василь Данилюк

[stamped]
REC[EIVE]D JAN[UARY] 16 1964

UKRAINSKI – PANSIONERY
ABONDANT
FRANCE

Вельмишановні Члени!

Управа Літературно-мистецького клюбу в Едмонтоні та Союз Українок Канади влаштовують 8 липня 1962 р. о 8 год[ині] вечора в залі ім. М. Грушевського /10560 – 98 вул./

ЛІТЕРАТУРНИЙ ВЕЧІР

відомої поетки Ганни Черінь із Чікаґо.

Запрошуємо Вас, Ваших рідних та знайомих на цей вечір.

Управа Літ[ературно]-мист[ецького]клюбу,
Управа Союзу Українок Канади.

7-го червня, 1963

Високоповажана
Докія Гуменна,
Нью-Йорк, Н. Й.,
С. Ш. А.

В[исоко]поважана й Дорога Пані Гуменна!

Непростимий для мене буде записаний гріх, що так довго зволікаюсь із подякою Вам за всі Ваші турботи задля мене, за витрачення часу і за прийняття у Вашому теплому домі! Надто скоро дні летять а людина прямо сили й снаги не має все поробити як слід! Дякую Вам одночасно за Ваше “товаришування” зі мною, - бо що ж би я була у Вашому Нью-Йорку без Вашої помочі зробила?

Дуже Вам вдячна за те що Ви мене забрали з собою до Галини Журби – ця жіночка зробила на мене дуже сильне й глибоке враження – її я ніколи не забуду! Коли б не Ви, я напевно до неї була б не пішла, навіть тоді коли б я й довше осталася у Філаделфії.

Про писання Вами “Мітології” України, я говорила із будучою управою в Торонті: всі вони дуже захоплені Вашою пропозицією. Вірю, що десь в осені, коли центральна управа буде перенесена на Схід, вони до Вас напишуть у цій справі. Наші едмонтонські урядниці також вітають цю пропозицію, однак ми вже не можемо, до часу З’їзду, робити які будь пляни що до цього чи іншого видавання нами.

Повернувшись, маю по самі “вуха” праці, бо зарядження З’їзду вимагає великої уваги й забирає страшно багато часу, який в мене є дійсно обмежений. Всі Вам знайомі едмонтоніці щиро Вас вітають!

Остаюсь з належною до Вас пошаною,
ЗА ЦЕНТРАЛЮ СОЮЗУ УКРАЇНОК КАНАДИ,

Стефанія Пауш, голова

[1]
[stamp]
REC[EIVE]D SEP[TEMBER] 19 1963

КОМІТЕТ ДЛЯ ПОБУДОВИ ПАМ’ЯТНИКА УКРАЇНСЬКИМ СКИТАЛЬЦЯМ,
ПОМЕРШИМ В ТАБОРІ ҐМЮНД (ДОЛІШНЯ АВСТРІЯ)

Відень, в червні 1963 р.

ДО ВСІХ УКРАЇНЦІВ У ВІЛЬНОМУ СВІТІ!

Перша світова війна викинула в 1914-1915 роках десятки тисяч наших земляків із їх рідних хат в Галичині та Буковині на скитання по таборах Австрії. Одним із найбільших таких таборів українських переселенців був табір в містечку Ґмюнд, в Долішній Австрії, на кордоні із Чехословаччиною. Перша евакуація наших земляків у висліді воєнних операцій відбулася в другій половині 1914 р., так що вже в листопаді того-ж року опинилось в бараках табору велике число українців. Їх число досягло 28.травня 1915 р. вже 28.700 душ, 15.вересня цього-ж року около 53.000 душ а згодом воно збільшилося на майже 70.000 душ.

Розміри колишнього табору українських скитальців в Ґмюнді можна собі уявити, коли довідуємося, що там колись стояли дві великі церкви – греко-католицька і православна велика школа із 21 клясами для 1.628 дітей, 10 лікарень і т.п., збудовані нашими земляками за поміччю австрійських властей. Під оглядом мешкальним, бараки табору були незгірше впорядковані, тільки забезпечення людей зокрема дітей харчами було прямо катастрофальне, факт, який допровадив до голоду і різних хворіб-пошестей, а в дальшому наслідку, до передчасної смерти переважаючої більшости мешканців табору. Їх поховано на окремому цвинтарі, який по нинішний день нагадує про ті десятки тисяч наших нещасних земляків, які загинули у страшних злиднях далеко від рідної землі! – Терпіння і остаточна доля цих наших перших втікачів-переселенців, це частина нашої новітньої історії!

Тому, перед роком, серед малого гуртка українців у Відні постала думка, щоб вшанувати пам’ять тих сірих українців, що своїм життям заплатили ціну незавидного положення нашого народу і склали свої кості на чужині, ПОСТАВЛЕННЯМ ТРИВАЛОГО ПАМ’ЯТНИКА на їхньому кладовищі у Ґмюнді!

Управа міста Ґмюнд, яка опікується українським цвинтарем, дуже радо привітала ініціятиву з української сторони і зобов’язалася піддержати цю акцію так морально як і матеріяльно.

[2]

В тій цілі створено спільний українсько-австрійський Комітет, до якого увійшли з австрійського боку бургомістр і культ. референт міста Ґмюнд!

Дозволяємо собі Вас поінформувати, що справа поставлення пам’ятника посувається успішно вперед. Наш відомий мистець-скульптор п[ан] Григорій Крук – сам скиталець з Галичини – погодився вирізбити безкоштовно свою композицію “Втікачі” для вміщення її на тому цвинтарі. Пан Крук цієї зими виготовив вже ґіпсовий модель пам’ятника правдивої величини, який недавно тому, виставлений на всенімецькій виставці образотворчого мистецтва в Мюнхені, приніс мистцеві належну нагороду, бо дістав високу оцінку німецької фахової критики! Згаданий модель в ґіпсі має наступні розміри: висота 3,50 метрів, ширина 1,78 м. а глибина 1,12 м.

Не тільки управа міста Ґмюнд, але й австрійські та німецькі власті поставилися надзвичайно прихильно до нашого заміру. Дирекції австрійських як також і німецьких залізниць дозволили нашому Комітетові зовсім безкоштовний перевіз моделю з Мюнхену до Ґмюнду (579 кілометрів!). Але й Міністерство Внутрішніх Справ (Секція опіки над пам’ятниками) як і рівно-ж Уряд Долішньої Австрії йдуть нам на зустріч і повністю піддержують наше змагання.

Перед нами тепер ще лежать наступні наміри:
1) Закуплення каменя-ґраніту для вирізблення пам’ятника. 2) Доставлення його до Ґмюнду. 3) Справа побуту нашого скульптора та його помічників (яких роботу треба заплатити!) через кілька місяців в Ґмюнді на час їх різбарських робіт біля пам’ятника. 4) Різні технічні праці звязані з поставленням пам’ятника.

Склад Комітету такий: Голова дипл[омований] інж[енер] Лука Гавриш, Відень XX, Універзумштрассе 52/33; Містголова і Секретар дипл[омований] інж[енер] Евген Мигайчук, Відень X/75, Агорнгоф 7/1; Члени: Бургомістр міста Ґмюнд п. Франц Халовпик, Штадтґемейнде Ґмюнд, Нідер-Оестеррейх; Радник міста Ґмюнд, культурний референт, пан Германн Коль; пані Стефанія Тейль-Люта; пан надрадник дипл[омований] інж[енер] Володимир Потаковський; пан Михайло Мельничук.

Тому що наша громада в Австрії мала і не є в спроможності сама покрити коштів того пам’ятника, Комітет дозволяє собі звернутися до Всіх українців вільного світу, а

[3]

тим самим і до Вас, з щирим проханням допомогти йому Вашими великодушними пожертвами довершити цього благороднього в Ім’я Господнє початого діла!

• Після виконання свойого завдання Комітет подасть в пресі всім жертводавцям докладний звіт із своєї діяльності! –

Всі пожертви проситься слати на адресу:
Österreichisches Postsparkassenamt Wien, Konto Nr. 47.400
“Stadtgemeinde GMÜND – Nied.Österr. – Denkmalkonto. Austria

Остаємось із сердечною подякою за навіть і найменшу пожертву та з правдивою до Вас пошаною,

за Управу Комітету:
[stamp]
Комітет для побудови пам’ятника українським скитальцям, помершим в таборі Гмюнд (Долішня Австрія)

Секретар і Містоголова:
Дипл[омований] інж[енер] Евген Мигайчук (в[ласно]р[уч])

Голова:
Дипл[омований] інж[енер] Лука Гавриш (в[ласно]р[уч])

Paris 23. rue Benard. 1 березня 1946.

Високоповажанна Пані Когуська.

Одержали харчовий пакунок від Союзу Українок, за котрій дякуемо Вам та всім членам Союзу. В цім пакунку були дуже добри та смачні речі - від котрих ми давно відвикли та які е для нас розкішь. Ще раз сердечно дякуемо.

Читаю з пріемностью Ваші дописи в Укр[аїнському] Голосі. Миром та добробутом віе від життя нашіх земляків в Канаді. Про таке життя ми можемо тілько мріяти, бо наслідки війни що довго будут відчуваться в Европі.

А тепер Високоповажанна Пані, дозвольте до Вас звернуться з проханням. Тут во Франціи е оден бувшій совіт[ський] сотник з козаками (33 чол[оловік])

Їхні митарства: від совітів - пішли в партизани (було їх коло 500-600 ч[оловік]. Прорвались через німец[ький] фронт, попали во франц[узскі] “маки” (теж партизани). Потім поступили в чужинецькій французскій Легіон. По закінченню війни їх демобилізовали. Частину козаків б[ільшови]ки встигли захопити та вивезти до “сов[ітського] раю,” а други розійшлись по Франціи подальше від сов[ітського] ока.

Пан-сотник з своїми козаками (33) улаштовался на тяжких роботах в порту Caen. Місцеви фр[анцузскі] комуністи дорікают їм, чому вони не хтят повертаться до дому, та робять їм всілякі прикрости. Їхня біда - вони одягнуті в війскову форму а тому відріжняються в робочой массі. Пан-сотник просит допомогти їм цивільним одягом (піджаки та штани). Я написала про них пану Лисюку (Америка), пан-генерал - до Укр[аїнської] Пp[авославної] Церкви в Нью-Іорку, а теперь пишу до Вас, як голови Союзу Українок. Може Союз возьме під свою опіку кілько чоловік - із цих нещастних козаків. Вони все стратили. Пан сотник - поважна особа. Залишив на України жінку та двох синів (19-15 рок).

Прошу не оголошувати його адресси та прізвище в газетах, бо може мати неприемности.

В допомоговій Комітет п[ан]отця Бриндзана приходят речі головним чином жіночи та дитячи, а тому мало може їм помогти. У ціх казаків одне бажання - мати цивільній одяг і на випадок чого - розпорошиться по всім куткам Франціи. Прошу Вас ласкаво мені написати, чи можна їм надіяться на допомогу з боку Союзу Українок.

Адреса: Monsieur Politchouk
Hospice St. Louis
Caen. Calvados.

Пан-cотник просит речі присилати на нашу адресу 23 rue Benard Paris 14. (з поміткой для нього - M[onsieu]r Politchouk). Ці пакети я йому передам, а він сам вже пошле відчитность Союзу.

Вибачте мене, дорога Пані за турботи та ще раз сердечно дякую Вас за все те добро що ви робити для нас всіх.

З повагою

Евгенія Удовиченко

[1]

Регенсбурґ, дня 9.V.1947 р.

IV Кляса “а” до дітей у Канаді.

Дорогі Друзі!

Вітають Вас з далекої чужини учні IVтої Кляси “a”. Вони хотять знати, як Ви там живите. Вони знають, що Ви живите на свободі у своїх домах. Ваші батьки живуть спокійно щасливо, а наші журяться про завтрішний день. Ми чекаємо повернути на рідні землі, але не можемо бо там лютує ворог і не допускає нас до рідної землі. Ми живемо у таборі Реґенбурґ під опікою унрра. При таборі є пласт, кожнього тижня маємо сходини. На сходинах бавимося і говоримо про минувшину та будуємо пляни пробудуччину. У школі вчимося рідної мови, історії, ґеографії, природи, англійської мови та інших предметів.

[2]

Наш учитель є добрий, справедливий, але директор дуже строгий, помимо того ми їх любимо і поважаємо бо вони є наші вихователі поза домом. Ми хочемо знати, чи Ви вчитеся у школі рідної мови. Чекаємо відповіді і стрінутися на Україні.

Слава Україні!

Крикевич Ігор.
Учень IVтої кляси “a”
Ganghofer-Sieglung
Regensburg
Germany

Кематен, дня 13.11.1948

В[исоко]п[оважаний]
Союз Українок Канади
на руки п.Войценко

Вінніпег

Сердечно дякую Вам за листа, що на нього довго вже чекала. Тішуся, що одержали всі речі до музею в порядку. Можливо, що не мали Ви наміру набувати тих річей. Одначе Ви мене занадто щедро обдарували і я рішила перевести цю акцію на доказ, що на скитальщині можна тепер недорого придбати цінні речі. Сама я не сподівалась, що зможу роздобути полтавські плахти, що вже перед війною були рідкістю. Та люде дуже потребують піддержки і пачки припали саме дуже потребуючим родинам.

Втішилась я також поміщенням дописів про Л.Коваленко й Віру Марську. Лежить ще в Вас допис про Ярославську й Цуканову, а тепер надсилаю про Марію Гриньовську. На цьому закінчуэться серія письменниць. Правда, ще не обговорила я Галини Журби, але з нею трудно мені встановити контакт і це хиба аж ген пізніше мені власться (sic).

Підготовляю тепер для Вас щось із ділянки нар[одного] мистецтва. Як читаю в “Укр[аїнському] Голосі”, відбуваэться в Вас контест вишивок. Чи маэте про те який обіжник або якесь письмове пояснення? Дуже хотіла б я зясувати собі, як Ви це переводите.

Про глечик, що я вислала для Музею теж не маю відомостей, як він зайшов. У міжчасі я вислала другий прямо до Саскатуну, де він буде переданий п[ані] С. Стечишин /тільки іі адресу маю в. Саскатуні/. Це великий дзбанок із надщербленим краэм, але гарного рисунку. Дай Боже, щоб він щасливо заіхав. Метрику цього глечика вишлю пізніше.

Сорочка поліська, що іі світлину вислала Вам, не може бути придбана для музею, бо її власниця роздумала й не продаэ. Може з часом знов надумаэться, треба мати терпеливість. Жаль, що не можете купити килима, він теж э рідкістю. Та це вже Вам видніше, що Вам э можливе.

Відносно мого переізду до Канади, то покищо дат не посилаю. Справа ускладнюэться через те, що не маю ще відповіді від тети, чи вона покриэ дорогу. Вона щоправда, погодилась заплатити дорогу до УСА і виставила мені афідавіт, але чи схоче також покрити дорогу до Канади, ще не знаю. Виїзд до ЗДА ще в далекій віддалі і тому мені нетерпеливиться, а в Канаді може навіть краще буду почуватись. Та треба ще підождати на іі відповідь, що може вже незабаром наспіэ.

З правдивою пошаною

[handwritten]

Л Бурачинська

Lidia Rudyk
Kematen 1 Tirol,
Lager, Austria

17-го листопада, 1964

Високодостойна Пані
Др. Проф. Н. Полонська Василенко,
Дарнштат, Німеччина.

Високодостойна Пані!

В прилозі залучуємо листа від редакторки нашого журнала “Промінь”, пані Наталії Когуської, з якого довідаєтесь про все інше. Цим листом ми повідомляємо Вас, що у звязку з Вашими цінним науковими працями, про які згадано в листі від редакції, центральна управа Союзу Українок Канади пересилає Вам скромний гонорар в $100.00 (сто долярів). Просимо їх прийняти від нас разом з оцінкою Ваших наукових праць.

Остаємось з пошаною до Вас
ЗА ЦЕНТРАЛЮ СОЮЗУ УКРАЇНОК КАНАДИ

Анна Токарик – голова
Орися Сушко - секретарка